Американський бульдог.

Порода незважаючи на найдавніше походження, та на те, що кров великого бульдога тече в дуже і дуже багатьох породах, сама в даний момент знаходиться в стадії формування. Тому що немає і не було єдиного центра розведення, вірніше управління розведенням, то розводилися бульдоги окремими заводчиками - ентузіастами під свій смак. Собаки дуже довго не експонувалися на виставках, та й зараз є ізгоями FCI. Дуже шкода.

І зовсім не зрозуміло з якої причини таку численну, у загальному то породу в порівнянні з яким-небудь "водяним пуделем", не приймають у FCI. Правда американський бульдог може заробити титул Чемпіона країни, але постійно виникають питання - у яку виставочну групу їх приписати. Загалом, цій древній породі поки не знаходиться місця під виставочним сонцем сучасності.

Бульдоги у будинку поводяться стримано, як усякий дворовий собака, який дозволили зайти в палац.

Ще одним із плюсів породи, є невибагливість бульдога до їжі, уміння задовольнятися найпростішим набором продуктів.
У породі дуже часто зустрічаються боягузливі собаки.

Явний недолік - різнотипне поголів'я і явні відхилення в будівлі голови. Доводилося бачити на ринзі собак з такою короткою мордою і з таким перекусом, що острах бере і просто шкода цього виродка. Як він тільки їсть і дихає?! Отут почувається хитра натура якогось развідника, що "підлив крові" теперішнього виродка - англійського бульдога. І замість здорового собаки з могутньою квадратною мордою вийшов метис бульдога з мордою, як у кота перса-екстремала.

Другий варіант змішування. "Приплив крові" бордоського дога або інших мастифів. Виходять дуже рослі, телятоподібні собаки зі слинявою мордою, відвислими губами, з відвислими червоними повіками. У таких собак майже поголовно - погані, зв'язані рухи, Х-образний постав задніх ніг, м'які п'ястки передніх. На справжнього бульдога вони схожі так само як слон на коня.